Яна Шемаєва, вона ж Jerry Heil, — одна з найпопулярніших співачок в Україні на сьогодні. Яна починала з кавер-відео на YouTube. Згодом, у 2017-му, вийшов дебютний мініальбом «Де мій дім», який пройшов повз радари масової аудиторії. За два роки Яна змінила вектор творчості й почала писати напівгумористичні пісні. Перша з них — #Охрана_Отмєна — стала всеукраїнським хітом і квитком до великої сцени.
Зараз Jerry Heil важко окреслити жанровими рамками, у неї є все: ліричні балади, мінімалістичний поп, інтенсивний хіп-хоп, техно-біти і світові хіти. А також — третє місце на Євробаченні, яке вона здобула разом з alyona alyona у 2024-му.
У жовтні 2025 року Jerry Heil стала амбасадоркою гуманітарного розмінування (серед головних партнерів — Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Національна платформа Demine Ukraine).
Тож тепер співачка одночасно продовжує тур Україною та готується до участі в конференції Ukraine Mine Action Conference 2025 (UMAC 2025), що відбудеться в Токіо за сприяння Уряду Японії. Японія активно залучена до сфери гуманітарного розмінування і тісно співпрацює з міжнародною спільнотою — передусім через підтримку JICA (Японського агентства міжнародного співробітництва).
Ми зустрілися з Яною та поговорили про те, чому її турбує саме розмінування, як вона планує використовувати творчість на благо України та про роботу її лейбла.
§§§
[Цей матеріал створений у партнерстві з Demine Ukraine та Міністерством економіки]
§§§
Розкажи, над чим ти безпосередньо зараз працюєш?
Зараз ми вирушаємо в тур, і це буде новий етап моєї творчості. Цей тур буде більш музичним, все йде до київського Палацу спорту (або Палацу музики, як ми його називаємо). У турі буде більше музики, більше інтерлюдій, більше аранжувань. Я дуже пишаюся тією музичною свободою, яку я собі тільки зараз, чомусь, дозволила.
Після цього їдемо в Японію, щоб взяти участь в UMAC 2025. Спеціально для цього розриваємо тур на дві частини. Бо для мене це дуже важлива подія. З Євробаченням і #AllEyesOnKids (пісня, яку Яна присвятила українським дітям, яких викрала Росія. Також подавала цю пісню на Grammy. — TU) я усвідомила, що можу здійснити свою мрію. А саме — зробити так, щоб музика змінювала світ на краще.
Тож коли надійшла пропозиція доєднатися до розвитку гуманітарного розмінування, я зрозуміла, що дійсно можу бути в цьому корисною, зокрема через адвокацію цієї теми.
Як ця пропозиція взагалі прийшла? Бо, якщо чесно, поки що для мене Jerry Heil і розмінування не дуже повʼязуються між собою.
Зараз всі українці повʼязуються з розмінуванням. Ми перебуваємо в умовах війни.
Мене це торкає як українку. Я з землею повʼязана з дитинства. Я дуже багато часу провела в бабусі й дідуся в селі. Цей запах землі з моїх спогадів виринає так, ніби я й зараз стою з ними серед поля. Запах жита й пшениці, коли їх косять, — досі дуже живі спогади. Тож коли усвідомлюю, що багато людей не просто втратили роботу, а взагалі доступ до своєї землі, мені, як українці, це болить. Тому для мене абсолютно органічним було підтримати таку ініціативу. Це вже не кажучи про те, що мені, як веганці, болить тема тварин і рослин, які гинуть через забруднення землі й підриваються на мінах.
Після виходу #AllEyesOnKids до нас почали звертатися різні медіа й організації. Наприклад, CNN. Тож це дійсно вкотре нагадало світові про те, що українських дітей треба повертати.
У нас уже три роки лежала демоверсія пісні, яка дуже підходить до теми розмінування. Тож коли до нас звернулися із цією ідеєю, я зрозуміла, що можу бути корисною.
Які загалом масштаби замінування території в Україні?
Це цифри, які мене вразили. Наразі приблизно 20% українських земель заміновані, потребують дослідження і, потенційно, очищення. І найстрашніше, що це не один шматок території, це відбувається будь-де.
Тож наше завдання — показати, що проблема замінування території може бути дуже близькою для кожного.
Наприклад, відеороботу на цю пісню ми знімали на території Київщини. Київщина досі частково під впливом забруднення — території Бучі й Ірпеня, наприклад.
20% — це включно з тимчасово окупованими територіями?
Звісно. Зараз (станом на вересень 2025 року) це понад 136 952 км². Щоб уявити масштаби проблеми: потенційно замінована територія в Україні за розміром більша за Португалію. Це більше, ніж три Швейцарії.
Водночас те, що ми робимо в цій сфері, в тому числі завдяки донорській допомозі, — дуже прогресивно. І може послужити досвідом для країн, які будуть розміновувати свої території.
А скільки часу знадобиться на розмінування?
Якщо памʼятаєш, раніше в новинах казали, що знадобиться понад 700 років. Станом на зараз, за новими прогнозами, Україну можна розмінувати за 80 років. Цей час, на щастя, швидко скорочується. Мені б хотілося вірити, що за свого життя я побачу Україну повністю розмінованою.
Наскільки допомагають міжнародні організації з цією проблемою?
Звісно ж, дуже допомагають і фінансово, й експертно. Але наша головна зброя, як і у багатьох людей, — це розголос. У кожного знайдуться знайомі, які можуть повпливати на уряд у своїй країні. І наше завдання — зробити так, щоб про цю тему говорили якомога активніше.
Ти багато виступаєш за кордоном, плюс мала величезний досвід на Євробаченні. Мені здається, що тема України трошки набридла іноземцям. Які твої відчуття щодо цього? І чи можна із цим щось зробити?
Звісно, люди там не дають тобі зрозуміти, що їм щось набридло. Особливо європейці. Вони дуже уважно слухають і намагаються підтримувати. Але ти все одно відчуваєш, що для них це трошки як білий шум.
Але зі свого досвіду можу сказати, що музика впливає. Музикою ти можеш достукатися до чогось глибокого й емоційного. Бо одна справа — слухати щось в новинах. Це інформаційний потік, у який ти не занурюєшся. А інша справа — музика. Вона не може оминути серце. І вона занурює тебе в теми, хочеш ти цього чи ні.
Один з моїх улюблених прикладів такого підходу — це бельгійський співак Stromae, який має руандійське походження. Його музика, на перший погляд, весела й танцювальна. Але щойно вчитуєшся в тексти, усвідомлюєш, які проблеми він порушує.
Як правильно, на твою думку, вплітати контекст війни у творчість, особливо для іноземців? Щоб воно не виглядало конʼюнктурно, але водночас чіпляло важливі теми.
Я б не сказала, що вивела правильну формулу, я завжди експериментую. Але одне я помітила. Ще коли я навчалася в хорі, Галина Луківна Горбатенко, художня керівниця хору Київського інституту музики імені Глієра, говорила, що «ми цікаві тільки своїм етнокодом». Ми тоді виконували багато народних пісень у сучасних обробках. І, думаю, що це відклалося десь у мене на підкірці.
Нам пощастило попрацювати, наприклад, у Швеції. І я помітила, що, коли роблю щось для них звичне, вони реагують в стилі: «Ну, окей». Коли ж я починаю валити українську народну пісню, їх мурашить, вони плачуть, кажуть: «Я відчуваю щось глибинне!». Цього не підробиш! Це дуже органічно для мене. І це не треба недооцінювати.
Я нещодавно слухав з подругою українську народну пісню, якої раніше не чув. І нас обох дуже сильно пройняло. І в мене виникло питання — так працює тільки з українською народною музикою чи з фолком будь-якої країни?
Так працюватиме в усьому світі, тому що в кожного народу є своя народна музика. І вона буде торкатися емоційних глибин. Можливо, це повʼязано зі способом видобування звуку. Бо він іде ніби з надр тіла. Тому для мене це вид певного інтернаціонального звʼязку.
Розкажи, що ти будеш показувати на конференції в Японії?
В Японії у нас будуть і зустрічі з місцевими, і візити на місцях, які відбудували після землетрусу. Ми також плануємо презентацію нового треку і кліпу. Якщо вдасться зробити правильний перформанс, це може повпливати на людей не тільки музично, а й візуально. Ми зняли дуже красиву відеороботу, і вже хочеться показати її глядачам.
До того ж в Японії не так багато українців, тож це особливий випадок. Тому дуже важливо, що саме вони стали нашими партнерами.
Ти сказала, що дозволяєш собі робити більше, ніж раніше. Що ти маєш на увазі?
Передусім це стосується вільніших форм аранжувань. Я мрію дійти до моменту, коли я зможу себе називати мисткинею. Не просто музиканткою, чи виконавицею, чи композиторкою.
Мені хочеться зробити в українській музиці революцію, щоб стандартна форма «куплет — приспів, куплет — приспів» перестала бути власне стандартною. Хочеться додати щось неочікуване.
Є інтервʼю Sting, в якому він говорить, що музика має постійно дивувати. Причому передусім творця цієї музики.
Тож зараз, коли я щось пишу і воно мене не дивує, я зупиняюся.
У 2019 році я створювала музику більше для розваги. Я тоді зловила хвилю, зрозуміла, що це працює, і захотіла її відпрацювати. Зараз я зловила нову хвилю з піснею «Додай гучності (12 Points)», але я не можу далі її відпрацювати, бо мене несе ще далі і я відчуваю нову хвилю. І я хочу їй віддатися, а не відпрацьовувати попередній успіх.
Загалом, я не хочу бути алгоритмом. Хочу творити душею.
Який основний фокус твоєї творчості зараз? Карʼєра в Україні чи карʼєра за кордоном?
Я чітко зараз працюю на обидва напрямки. Я завжди про це мріяла. До того ж це має соціальну важливість на сьогодні. Тому я не бачу сенсу обмежуватися Україною, якщо є змога нести українське за кордон. Українська культура й музика давно на це заслуговують.
Участь в Євробаченні дала мені відчуття, що я можу написати щось, що торкається сердець не тільки в Україні. Також після цього досвіду я зрозуміла, що український народний звук, яким я співаю слово «джерело», запамʼятовується. Є багато відео, де люди з Європи намагаються відтворити саме цю частинку, бо їм це прикольно.
Ти також їздила на церемонію Grammy й подавалася на нагороду. Скажи, які були твої відчуття і як ти думаєш, чи є шанси в України виграти Grammy?
Чи треба подаватися на Grammy? Точно треба! Це про нашу присутність на міжнародних подіях такого рівня. І я абсолютно переконана, що шанси в українських артистів є.
Те, що я бачу в багатьох преміях, конференціях, виставках у світі, — Росія знову прокидається і зʼявляється там. В Лондоні ставлять Чехова. І я думаю, що зараз замість того, щоб добиватися їхнього вилучення з програм (хоча це теж важливо), треба щільно поставити Україну в режим присутності. Це має бути не просто альтернатива російському, а незалежна й унікальна культура, яка може себе гідно представити будь-де. У Grammy є понад 13 000 членів Академії, які голосуються і бачать заявки. І треба, щоб вони бачили й українську музику.
Що ж стосується церемонії… Враження дуже цікаві. Це боротьба лейблів. Якщо ти артист, який працює поза великими лейблами, тобі буде набагато важче.
Як ти думаєш, українська музика загалом на сьогодні вже стоїть на рівні з номінантами Grammy?
Мені важко узагальнювати, бо я знаю унікальних представників, які точно мають всі шанси. З іншого боку, у нас досі тягнеться певна естрадна традиція ще з російських балад.
Тож я вважаю, що нам треба від цього відходити. Але я абсолютно вражена новим поколінням. Наприклад, Кажанною чи Лізою Бібіковою. Це нове для нашого ринку, абсолютно чисте, ще й має потенціал стати масштабною попмузикою.
Якщо ти вже згадала Кажанну, вона є підписанткою твого власного лейбла NOVA MUSIC. Розкажи, як справи зараз у лейбла?
Першою артисткою дійсно стала Кажанна. Це був для нас тест, чи ми впораємося. Справи пішли дуже добре: і з рекламою, і з концертами.
Але найбільше мене тішить дистрибуція (мається на увазі розподілення музики на стримінгові сервіси та отримання роялті з них, — TU). Останнім часом ми з партнером розбиралися саме з цим і не брали нових артистів. Я на власному прикладі побачила, що в мене в кілька разів зріс прибуток. Це відбулося після того, як ми налагодили процеси й почали напряму працювати з партнерами. Зараз ці доходи нарівні з концертами. Це навіть ставить під питання доцільність давати концерти загалом. Я, звісно, не перестану виступати, бо дуже люблю свою аудиторію, але математика саме така.
Бо зазвичай система працює як: є лейбл, у нього є саблейбл, у того ще саблейбл і так далі. І кожен з них отримує частку з роялті. І врешті артист має суперхіт, але не має грошей. Ми хочемо цю систему змінювати.
Як, на твою думку, артисти (зокрема українські) можуть найкраще використовувати свою публічність для якихось позитивних цілей? Вплітати це у творчість? Говорити від себе? Підтримувати існуючі проєкти чи ініціювати власні?
Я переконана, що найкраще це робити саме через творчість. Коли в основі пісні є соціальна ідея або місія і вона стає віральною, люди самі починають поширювати цей меседж. Музика має унікальну силу доносити важливе не лише всередині країни, а й за її межами. Так пісня може стати справжньою машиною для донесення інформації.
